1 липня Україна попрощалася з відомим оперним співаком та бійцем «Правого сектору» Василем Сліпаком, який загинув в зоні АТО.

         «Гірко, боляче усвідомлювати, що гинуть наші кращі люди...» - так розпочав своє інтерв’ю міський голова Олександр Наконечний, який нещодавно повернувся із зони АТО і був свідком тієї трагічної події.

         Пройшовши вишкіл з надання екстреної медичної допомоги, де інструктором був провідний судинний хірург з Полтави, Олександр Наконечний з п’ятьма побратимами із Карлівки направилися в зону АТО на передову поблизу села Луганське Бахмутського району Донецької області. Там і познайомилися з Василем Сліпаком із позивним «Міф». «Не слухайте російську музику, у нас є своя» - неодноразово повторював бійцям «Міф».

        Все своє життя від дитинства Василь Сліпак співав. У 10 років – львівський ансамбль Дударики", у 14 – виступ у Карнегі-холл у США, потім Канада.

      Львів'янин Василь Сліпак був володарем рідкісного голосу – контртенору. В Україні таких всього два. Тож і не дивно, що талант українця оцінили у Франції, де він пропрацював 19 років.

        Василь Сліпак жив у Франції, зробив чудову карьєру, але від Батьківщини це його не віддалило. Коли почався Майдан, він, не маючи можливості поїхати в Україну (в нього був підписаний контракт із оперою), влаштовував акції на підтримку України у Франції.

        Василь пишався першим волонтерським успіхом – "Фордом", купленим для "Правого сектору" на кошти від однієї паризької маніфестації.

        Пишався, але вважав, що цього замало. Проживши 19 років у Франції, він полишив зіркове європейське життя и приїхав захищати свою Батьківщину і тільки на згадку про сцену обрав собі позивний "Мефістофель". Хоча і його для зручності скоротили до "Міф»

      «В переддень тих трагічних подій, - продовжує Олександр Наконечний, - було дано завдання виступити в «сіру зону» для спостереження за пересуванням сепаратистів. У склад групи із 9 бійців ввійшло і троє карлівчан: я і мої побратими з позивними «Джаконда» та «Пілот». Вклинившись у позицію ворога, ми вели спостереження, але вранці почався обстріл і штурм сепаратистів. Наша група  давала відсіч на лівому фланзі, правим флангом пересувалася група, в складі якої був Василь Сліпак. Десь через 500 метрів ми зійшлися. «Міф» тяг важкий рюкзак, набої, кулемет. Командир наказав йому контролювати дорогу, а потім пересуватися далі.

    Ми йшли кюветом, переслідуючи сепаратистів, щоб відновити свої позиції. За 50 метрів до їхньої позиції почалася перестрілка. Стріляли снайпери і крупнокаліберні кулемети. Одного бійця з позивним «Цар» було поранено, командир наказав парамедику надати йому допомогу, а мені евакуювати пораненого. Коли чекав поки перев'яжуть пораненого, почув зойк "Міфа".  Куля влучила в короб з набоями «Міфа», відскочила і вдарила в нижню частину тулуба, заціпивши руку. Командир наказав надати допомогу. Розрізавши одяг, побачив жахливу рану. «Міф» жалівся на біль у руці, не звертаючи уваги на рану в паху. "Не в руці справа", - сказав йому я. Коли він побачив жахливу рану знизу, останніми його словами були: "Розплинуся і вічно житиму...". Міф почав хрипіти. На допомогу я позвав ще одного парамедика з позивним «Фіш». Той підбіг, хотів накласти турнікет, але все було марно, із подвздошної артерії кров хлистала фонтаном, перетискання рукою і томпонада нічим не могли зарадити. «Міф» втрачав свідомість. Через декілька секунд припинилося серцебиття. Почали робити  реанімаційні дії, але серце не запускалося. Коли підійшли БМП, на руках у нас був 200-й...

    Того дня було поранено ще одного бійця з позивним «Курт», якому пробило 2 ноги. Важко усвідомлювати, що на твоїх очах гинуть та  скалічуються ті, з ким ще вчора спілкувався і ділив труднощі та нехитру військову пайку.»

    Смерть продовжує збирати свій кривавий ужинок на Сході України. Там, в зоні АТО, від ракет і куль сепаратистів та, захищаючи Україну, гинуть кращі її сини. Для нашої Держави це великі втрати, велике випробування. Допомога українській армії сьогодні – пріоритетна справа і влади, і громади. Священний обов’язок кожного українця – зробити свій посильний внесок, допомогти нашим захисникам: морально, духовно, матеріально. Зробити все можливе і неможливе, щоб припинити кровопролиття на Сході, щоб не гинули наші бійці.

       А тим, хто не повернувся – вічна пам'ять. Герої не вмирають. І друг «Міф» назавжди залишиться в серцях наших земляків.